ДIPCM

А

Адміністративні кошти (administrative funds) – прибутки, які використовуються організацією для покриття адміністративних та інших витрат, пов’язаних з її діяльністю, таких як заробітна платня співробітників, платня за оренду приміщення, витрати на придбання канцелярського приладдя і т. і.

Активи (assets) – гроші, акції, облігації, нерухомість або інша власність фундації.

Аплікаційна форма (application, proposal) – офіційне письмове прохання про виділення коштів, що містить відомості про характер та актуальність програми, передбачуваний план її здійснення, бюджет, можливості організації щодо реалізації програми. У багатьох випадках заявка представляє собою розгорнутий і детальний виклад змісту попереднього запиту.

Абілітація – система заходів, спрямованих на опанування особою знань та навичок, необхідних для її незалежного проживання в соціальному середовищі: усвідомлення своїх можливостей та обмежень, соціальних ролей, розуміння прав та обов’язків, уміння здійснювати самообслуговування.

Адаптація – пристосування людини або групи людей до нового соціального середовища, а частково і пристосування до них цього середовища з метою співіснування та взаємодії. За своєю сутністю адаптація тісно пов’язана з процесом соціалізації, інтеріоризаціїї норм та цінностей нового соціального середовища, способів предметної діяльності, а також форм соціальної взаємодії, що склалися в ньому. Процес адаптації індивіда за критерієм домінуючої форми адаптивної діяльності можна умовно розділити на три етапи: орієнтаційний, спрямований на ознайомлення адаптантів з соціальним середовищем; оціночний, на якому відбувається диференціація соціального досвіду та способу життя на взаємоприйнятний тв взаємовідхилений відбір можливих за нових умов форм та способів діяльності згідно з установками та ціннисними орієнтаціями, які раніше склалися у індивіда; та сумісності, на якому суб’єкт досягає стану адаптованості. Індикатором адаптації вважається соціальний статус індивіда в цьому середовищі, а також його психологічна задоволеність цим середовищем в цілому або його важливими елементами. Важливу роль в процесі соціальної адаптації відіграє адаптаційний потенціал індивіда. Це можливості особистості включатися в нові умови соціального середовища. Він пов’язаний з адаптивною підготовкою особистості, тобто тими уміннями та навичками пристосування, які індивід набуває в процесі життєдіяльності. Соціальна адаптація виступає в двох формах: активній та пасивній. При активній формі індивід прагне активно взаємодіяти з середовищем, впливати на його розвиток, долати труднощі та перепони, вдосконалювати суспільні процеси. При пасивній формі адаптації індивід не прагне до змін оточуючої дійсності, схильний до конформізму, недостатньо мобілізує біологічні та психологічні ресурси до пристосування в соціальному середовищі.

Адаптація соціальна – активне пристосування індивіда до умов середовища і результат цього процесу.Адаптація соціальна має дві форми: активну (індивід прагне вплинути на середовище, змінити його, тобто активно входить у процес соціалізації); пасивну (не взаємодіє із середовищем, не прагне змінити його, пристосуватися до особистих норм, оцінок, засобів діяльності).Показники пасивної соціальної адаптації — перехід в інше соціальне середовище, аномія та різні види порушень у ціннісно-нормативній системі суспільства (див. Аномія), відхилення поведінки.

Активність соціальна - свідома цілеспрямована діяльність людини, орієнтована як на перетворення об’єктивних соціальних умов, так і на формування соціальних якостей власної особистості (активної життєвої позиції); характеристика діяльності , відображена міра реалізації і розвитку соціальних потенцій, можливостей людини (її здібностей, знань, навиків, прагнень). Основними сферами активності соціальної є громадська, політична, трудова діяльність, мораль, управління, дозвілля.

Акценуація – перебільшений розвиток окремих властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми. Вираженість акцентуації може бути різною: явною або скритою.

Акцептор дій – механізм зісталення результатів реальних і прогнозованих дій на базі даного досвіду, біологічна передумова мети. Дозволяє передбачити кінцевий та проміжний результати, на його базі уточнюється мета.

Аперцепція – прояв вибірковості сприймання, його залежності від досвіду людини та її спрямованості, загального змісту психічного життя.

Аутентичність – справність, високий ступінь відповідності між думками, почуттями та діями людини. Це поняття використовується в гуманістичній психотерапії для характеристики людей, які не використовують психологічного захисту, вільні, спонтанні та впевненні у собі.

Антропологічна катастрофа – зникнення людей як біологічного виду з планети Земля внаслідок дії нездоланних сил.

Б

Безкорислива пожертва - пожертва, що надається без сподівання донора в отриманні якоїсь побічної вигоди чи на повернення дару. При здійсненні цього пожертвування донор не керується мотивами власної вигоди чи інтересу.

Благодійна діяльність (charitable activity) – добровільна безкорислива діяльність благодійних організацій, що не передбачає одержання прибутків від цієї діяльності, в інтересах суспільства або окремих категорій осіб.

Благодійна компанія - компанія, заснована та зареєстрована тільки з благодійницькою метою.

Благодійна мета (charitable purpose) — мотиви дій окремих осіб або організацій на користь інших осіб або організацій, направлених на заповнення недостатності чогось у суспільстві.

Благодійна організація (charitable organization) – недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб.

Благодійна установа – в різних країнах організація, інституція, товариство чи траст, що засновані з метою сприяння загальному добробуту.

Благодійний – щедрий в підтримці знедолених. Похідне від благодійність.

Благодійний статус - статус, який надається законодавством держави чи регіону благодійній установі як визнання її функції корисною для громади, та, завдяки якому вона має право претендувати на податкові привілеї.

Благодійництво, соціальне – організована громадою робота по соціальній інтеграції та загальному поліпшенню стану групи людей в суспільстві.

Благодійність - альтруїстична діяльність, спрямована на надання фінансової та іншої допомоги тим, хто її потребує, на поліпшення умов функціонування суспільства чи його частини.

Благодіяння – акт, метою якого є добробут інших. Добровільна щедрість.

Бюджет (budget) – якомога повніший і точніший кошторис витрат і прибутків.

Багатодітна сім’я — сім’ї, в яких доглядають та виховують трьох або більше дітей віком до 16 років. Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» передбачено грошові виплати матері або батькові, а також усиновителям, опікунам та піклувальникам, які доглядають та виховують дітей у багатодітних сім’ях. В Україні майже 400 тисяч сімей, що мають трьох і більше дітей. Більшість із них потребують житла, земельних ділянок, автотранспорту та побутових речей.

Багатодітні матері - жінки, які народили п’ять і більше дітей, які виховали їх до восьмирічного віку, мають право на пенсію за віком на пільгових умовах при досягненні 50-ти років і при стажі роботи не менше як 15 років.

Багатодітні матері— за радянським законодавством матері, що народили і виховали 3 і більше дітей. Матері, які народили і виховали 10 та більше дітей, удостоюються почесного звання «Мати-героїня» і нагороджуються орденом «Мати-героїня»; які народили 9, 8 або 7 дітей — нагороджуються орденом «Материнська слава»; 6 або 5 дітей — «Медаллю материнства». Б. м. в УРСР вручено бл. 801 тисячі орденів та медалей, понад 8 тис. жінок в республіці носили почесне звання «Мати-героїня». Після народження 3-ї дитини мати одержує одноразову допомогу в розмірі 200 крб. Ця допомога зростає на кожну наступну дитину до 2500 крб. З народженням 4-ї і кожної наступної дитини мати одержує також і щоміс. допомогу від 40 до 150 крб. (залежно від кількості дітей), що виплачується з 2-го року від народження дитини до 5-річного віку. Б. м. в УРСР лише в 1958 одержали бл. 330 млн. крб. держ. допомоги. Для Б. м., що народили 5 і більше дітей, знижується встановлений для одержання пенсії по старості вік і трудовий стаж. Б. м. також користуються правом на зменшену плату за квартиру, за перебування дітей у дитсадках і яслах та податковими пільгами.

Батьківські права та обов’язки — права і обов’язки, покладені радянським законодавством на батьків щодо виховання і утримання дітей.Батьківські права та обов’язки визнаються за особами, відносно яких наявні безспірні відомості, що вони є батьком або матір’ю даних дітей.Радянське сімейне право встановлює принцип рівності прав та обов’язків як батька, так і матері, передбачає здійснення батьківських прав та обов’язки відповідно до інтересів дітей.Найважливішим обов’язком батьків є виховання дітей в дусі відданості соціалістичній Батьківщині, чесного ставлення до громадського обов’язку та додержання правил соціалістичного співжиття. Батьки повинні піклуватися про фізичний розвиток дітей, їхнє навчання та підготовку до суспільно корисної праці. На батьків покладається також обов’язок здійснювати нагляд за поведінкою дітей. Батьки мають право особисто виховувати дітей або передавати їх на виховання та навчання до спеціальні навчальні установи або особі. На батьків покладається захист прав і представництво інтересів неповнолітніх дітей в суді та інших державних і громадських установах. Батьки за законом зобов’язані утримувати своїх дітей. Після смерті дорослих дітей батьки мають право на спадкування їхнього майна, а непрацездатні такому на пенсію. В разі неправомірного здійснення батьківських прав та обов’язки, жорстокого поводження з дітьми, залишення їх без нагляду суд може позбавити окремих осіб батьківських прав і притягти їх до кримінальної відповідальності.Батьківські праві та обов’язки поширюються і на осіб, які у встановленому законом порядку усиновили або удочерили дітей.

Безпритульні діти— діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім’ю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання.

Бажання – одна з форм мотиваційного стану, що пов’язана з потребами, потягами. Бажання полягають у прояві потреб, при цьому предмет потягу та можливі шляхи його досягнення конкретизовані. Бажання обумовлене ставленням особистості до предмета потреби. Завдання соціальної роботи – навчити клієнта підпорядковувати бажання усвідомленим соціально-корисним меті та завданням. Бесіда – метод отримання інформації про особистість за допомогою словесного спілкування за спеціально розробленою програмою. Результативність бесіди залежить від дотримування певних вимог: чітко сформульованої мети бесіди, розроблених запитань та їх послідовність, а також додаткових варіантів запитань залежно від реакції співрозмовника, його психологічного контакту з клієнтом; фіксація отриманої інформації. Застосовується з метою вивчення психологічних особливостей людини (її переконань, прагнень, інтересів, ставлення до мікроціуму тощо), а також умов формування цих особливостей.

Бесіда консультативна – вид психологічної допомоги, що полягає в інтерпритації консультантом психогенних проблем клієнта в процесі спілкування з ним.

Бронювання робочих місць – форма збереження робочих місць для працевлаштування певних категорій громадян. Згідно з Законом України “Про зайнятість населення” місцеві органи виконавчої влади зобов’язані бронювати на підприємствах, в установах та організаціях до 5% загальної кількості робочих місць,у тому числі із гнучкими формами зайнятості. Бронювання робочих місць здійснюють для осіб працездатного віку, які потребують соціального захисту і з різних причин не в змозі конкурувати на ринку праці. Це – жінки, які мають дітей віком до 6 років; самотні матері з дітьми до 14 років або з дітьми-інвалідами; випускники загальноосвітніх шкіл, професійних навчально-виховних закладів, які не отримали призначення на роботу; інші особи, молодші 21 року. Робочі місця бронюють також для осіб передпенсійного віку, громадян, які з поважних причин не працювали понад рік, звільнених з в’язниць після відбуття покарання, а також для осіб, яким виповнилося 15 років і яких за згодою одного з батьків (опікунів) можуть, як виняток, приймати на роботу шляхом створення додаткових робочих місць. У разі відмови прийняти на роботу громадян зазначених категорій у межах встановленої квоти з підприємств, організацій стягують штраф.

В

Волонтéр (фр. volontaire – доброволець) — добровільний помічник. Це люди, які цілком безоплатно працюють у сиротинцях, притулках, школах-інтернатах і будинках перестарілих. Вони доглядають хворих і допомагають старшими людям поратися по господарству.Існує припущення, що волонтерство як суспільний рух виникло на Заході, а першими волонтерами були самаритяни, які почали надавати допомогу усім, хто її потребував. Більш впевнено можна говорити про виникнення феномену волонтерства вже з середини ХІХ століття. 1859 рік вважається роком виникнення волонтерського руху в світі. Саме в цей період Анрі Дюран, відомий французький письменник-журналіст, вражений наслідками кривавої битви при Сольферіно, запропонував Створення Червоного Хреста — організації, яка б працювала на волонтерських засадах і надавала першу медичну допомогу полоненим та пораненим. Принципами, сформульованими Анрі Дюраном, керуються і досі волонтерські організації усього світу. Деякі дослідники виділяють ХХ століття як головну віху у розвитку волонтерського руху. У Європі після закінчення першої світової війни з’явилися люди, готові надавати допомогу постраждалим у війні. Саме у цей час були створені перші волонтерські організації. На сьогодні засновано Координаційний комітет міжнародної волонтерської служби (CCIVS) під егідою ЮНЕСКО зі штаб-квартирою у Парижі [5]. В Україні існує давня традиція суспільної праці, взаємодопомоги, піклування про ближнього. Осіб, які працювали у цій сфері, називали громадськими діячами, аль-труїстами, доброчинцями, добровольцями тощо. Настали нові часи і по-іншому стали називати таких людей — волонтери. У Законі України «Про соціальні послуги» поняття «волонтер» трактується як фізична особа, яка добровільно здійснює благодійну, неприбуткову та вмотивовану діяльність, що має суспільно корисний характер.

Волонтерський рух – це доброчинна діяльність, яка здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної плати, без просування по службі, заради добробуту та процвітання спільнот і суспільства в цілому. Людину, яка добровільно надає безоплатну соціальну допомогу та послуги інвалідам, хворим, особам і соціальним групам, що опинилися в складній життєвій ситуації, називають волонтером. Волонтери керуються такими принципами: • визнають право на закріплення за всіма чоловіками, жінками та дітьми, незалежно від їхньої расової приналежності, віросповідання, фізичних особливостей, відповідного соціального та матеріального становища; • поважають гідність і культуру всіх людей; • надають допомогу, безкоштовні послуги особисто або організовано в дусі партнерства і братерства; • визнають рівну важливість особистих і колективних потреб, сприяють їх колективному забезпеченню; • ставлять перед собою мету перетворити волонтерство в елемент особистого процвітання, набуття нових знань і навичок, удосконалення здібностей, стимулюючи для цього ініціативу і творчість людей, надаючи кожному можливість бути творцем, а не користувачем, спостерігачем; • стимулюють почуття відповідальності, заохочують сімейну, колективну і міжнародну солідарність. За належністю до певної організаційної структури серед волонтерів України можна умовно виокремити тих, хто працює при центрах соціальних служб для молоді, а також волонтерів — членів різних громадських об’єднань (Всеукраїнський громадський центр «Волонтер», Центр волонтеріату «Добра воля» тощо). Серед волонтерів найчисельнішою групою є учні старших класів і середніх спеціальних закладів, студенти вищої школи. Волонтерами виступають також батьки, пенсіонери та спеціалісти, які безкоштовно надають різні види соціальних послуг. Волонтерська діяльність як прояв милосердя і доброчинності буде існувати доти, доки існує потреба людей у тій чи іншій допомозі та обмежена державна участь у задоволенні потреб своїх громадян, їхній соціальній підтримці.

Взаємодія соціальна – форма соціальної комунікації або спілкування двох осіб чи спільнот, у якій систематично здійснюється взаємодія, реалізується соціальна дія кожного із партнерів. Досягається пристовування дій іншого, спільність у розумінні ситуації і певна узгодженість. Взаємодія соціальна спеціально організовуються під час проведення ділових ігор, які є методом вивчення внутрішньо- і міжорганізаційних взаємодій.

Відповідальність – категорія етики, права, що відображає соціальне і морально-правове ставлення особистості до суспільства (людства в цілому); характеризується виконанням морального обов’язку і правових норм.

Воля - здатність людини в напряму досягнення мети, долаючи при цьому внутрішні (тобто свої безпосередні бажання та прагнення) і зовнішні переходи. Означає також саморегуляцію поведінки і прийняття рішення.

Вплив – процес і результат зміни людиною поведінки, установок, уявлень іншої людини. Вчинок – специфічний вид розумово-вольової дії, необхідна складова діяльності людини. Вчинок – акт морального самовизначення людини, в якому вона стверджується як особистість у своєму ставленні до іншого, до себе самої, до групи чи спільноти. Вчинок – основна одиниця соціальної поведінки, у ньому проявляється і формується характер людини. Може бути виражений дією чи бездіяльністю, позицією, висловленою словами; ставленням до чогось, оформленому у вигляді жесту, погляду, інтонації голосу, змістовного підтексту; в дії, спрямованій на подолання фізичних перепон і пошук істини.

Вертикальна трансмісія – передання вірусу від матері до дитини під час вагітності, пологів аюо годування груддю.

ВІЛ-сервіс – сукупність суб’єктів незалежно від форми власності та відомчого підпорядкування, що пропонують медичні, соціальні та інші послуги ВІЛ-позитивним людям, членам їх родин, а також представникам найбільш уразливих до ВІЛ груп.

ВІЛ-сервісні організації - організації незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, що надають медичні, соціальні та інші послуги ВІЛ-позитивним людям, членам їх родин, представникам найбільш уразливих до ВІЛ груп.

Виховання здорового способу життя дітей – роцес цілеспрямованого, систематичного формування духовного, психічного, фізичного та соціального здоров’я особистості. Виховання здорового способу життя сприяє позитивній соціалізації дитини, забезпечує попередження відхилень від соціальних, моральних та санітарно-гігієнічних норм життєдіяльності людини.

Відповідальність батьків за дітей – визначається Конституцією України, іншим чинним законодавством та моральними нормами суспільства. Юридичні та адміністративні органи держави мають дійові засоби впливу на батьків, які безвідповідально ставляться до своїх обов’язків (кримінальна, адміністративна, громадянсько-правова, матеріальна відповідальність, моральне засудження, попередження, відшкодувння збитків, заподіяних неповнолітній дитині, позбавлення батьківських прав та ін.).

Відхилення у поведінці – тенденції поведінки, які визначаються спрямованістю на порушення соціальних, моральних та правових норм. Їх, як правило, пов’язують із негативними вчинками.

Вікові класи (також вікові групи, вікові ступені) – притаманний первісному і традиційному суспільству поділ чоловіків і жінок на декілька вікових категорій, кожна з яких мала чітко визначені права і обов’язки. Переважно виособлювалось чотири вікових класа – діти, молодь (юнаки і юнки), дорослі і літні люди. Дуже важливим був перехід або переведення з першої у другу вікову групу. Задля цього існувала спеціальна система звичаїв і обрядів – ініціація.

У деяких суспільствах, напр. у Східній Африці (народи кікуйю, камба, сукума та інші) вікові групи еволюціонізували в пожиттєві об’єднання членів племені, зокрема чоловічі вікові класи. Такі соціальні групи мали певні назви, чітку структуру і керівництво, організацію діяльності, нерідко "власну" міфологію та історію (сакральне знання). Будучи при народженні зарахованими до такої групи, з настанням певного віку, хлопчики усі разом переходили (переводились) у наступний віковий клас.

Вікові класи існували в багатьох суспільствах світу. Залишки цього явища можна знайти і в сучасному суспільстві. Далекі відголоски їх збереглися у народів Північного Кавказу.

Вибори – реалізація кожним громадянином свого невід’ємного права (в окремих країнах громадянського обов’язку) брати участь у формуванні представницьких органів державної влади та органів самоврядування або брати участь у формуванні виборчих органів політичних та громадських організацій.

Витрати (expenses) – затрати, пов’язані з діяльністю організації або зі здійсненням програми.

Відповідальність молодіжних громадських організацій за порушення законодавства –

Молодіжні громадські організації, їх спілки несуть відповідальність за порушення ними законодавства.

За неподання звіту про використання бюджетних коштів, інших матеріальних цінностей, наданих молодіжним громадським організаціям та їх спілкам або нецільове використання таких цінностей, отримання їх з порушенням законодавства винні особи несуть відповідальність, передбачену законодавством України.

Службове відрядження – це поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства на певний термін для виконання службового доручення поза місцем постійної роботи цього працівника. Місцями виконання доручення можуть бути як населений пункт (пункти), так і окремі об’єкти (заповідник, будівельний майданчик, географічний об’єкт, військова частина тощо).

У службове відрядження скеровуються працівники підприємства, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, а також фізичні особи, які належать до керівного складу (голова або члени правління, наглядової ради та ін.).

Внесок - матеріали, передані у власність організації чи установи, платня, зроблена для потреб організації. Надавач внеску – той, хто вносить внесок.

Внесок (contribution) – дар, пожертва у вигляді коштів, власності, послуги.

Внесок організації в проект (in-kind contribution) – пожертва у вигляді обладнання, матеріалів, продовольства, іншого майна або послуг.

Волонтер (volunteer) – людина, яка добровільно, не маючи на меті отримання прибутку, займається діяльністю на користь суспільства.

Видання стосовно молодіжної політики –

• Особенности формирования и реализации молодежной политики на региональном уровне: Сборник методических материалов и рекомендаций Министерство Украины по делам молодежи и спорта. УкрНИИ проблем молодежи. – К., 1991
• Головатий М.Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення. – К.: Наук. думка, 1993
• Молодіжний рух в Україні: довідник. Ч.І. – К.: АТ “Видавництво “Столиця”, 1998
• Про становище молоді в Україні (за підсумками 1998 р.): Щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України. – К.: ТМ ПрінтіксПрес, PrintXPress<super>тм</super>, 1999
• Про становище молоді в Україні (за підсумками 1999 р.): Щорічна доповідь Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України. – К.: Український інститут соціальних досліджень, 2000
• Результати моніторингового опитування населення України стосовно соціального становища молоді. – К.: Український інститут соціальних досліджень, 2000. – 34 с.
• Перепелиця М.П. Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект). – Київ, Український інститут соціальних досліджень, Український центр політичного менеджменту, 2001. – 242 с.
• Молодіжна політика Європейського Союзу. Перспективи та шляхи запровадження в Україні: Тренінговий посібник. – Донецьк, 2006. – 104 с.
• Бородін Є. І. Історія формування державної молодіжної політики в Україні (1991 – 2004 рр.): Монографія. – Д.: Герда, 2006. – 472 с.
• Можливості для молоді/ Упор. А. Коновалов, М. Шишкова, Д. Таран. – Х.: ХМЦДМ, 2007. – 76 с.
• Молодіжна політика в м. Харкові: Інформаційно-довідкове видання / Упор.: А. Коновалов, М. Шишкова й ін. – Х.: ХМЦДМ, 2007. – 77 с.
• Довідник нормативно-правових актів державної молодіжної політики/ Упоряд.: Коновалов А.В., Шишкова М.О. — Х.: Громадський інформаційно-аналітичний Центр для молоді, 2007 — 191 с.

 

Г

Гарантії соціальні - сукупність матеріальних і юридичних засобів, які забезпечують реалізацію конституційних соціально-економічних і соціально-політичних прав членів суспільства. Гарантії соціальні забезпечують умови життєдіяльності членів суспільства, соціальних груп, реалізацію їхніх інтересів, різноманітних зв’язків і відносин, функціонування і розвиток суспільної системи в цілому. До основних гарантій соціальних залежать: право на вибір професії, форм економічної діяльності, отримання загальної і професійної освіти, право людини на реалізацію свого трудового потенціалу, здібностей і адекватну винагороду у відповідності з кількістю і якістю праці тощо. Здійснення гарантій соціальних у сфері споживання означає забезпечення мінімального рівня задоволення потреб у житлі, охорони здоров’я, освіті, доходах, у забезпеченні належного рівня життя. Для цього розробляють систему соціально-економічних нормативів, які визначають нижню межу мінімального рівня життєвих благ для задоволення індивідуальних і суспільних потреб. Серед таких нормативів: мінімальна заробітна плата, пенсія, стипендія, рівень витрат на освіту, дитячі дошкільні заклади, нормативи забезпечення житлом, охорони здоров’я, отримання освіти, набору товарів і послуг для задоволення життєво необхідних потреб. Мінімальний рівень задоволення потреб, гарантований суспільством для громадян, повинен бути погоджений із досягнутим життєвим стандартом.

Гендер — соціальна роль зумовлена статтю людини.Поняття, гендеру увійшло у вжиток в соціології і означає соціальну стать людини на відміну від біологічної статі, соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості кожної статі в освіті, професійній діяльності, доступ до влади, сімейній ролі та репродуктивній поведінці і є одним з базових вимірів соціальної структури суспільства.Вживання слова «гендер» як загального синоніму слова стать є некоректним.В літературі існує декілька концепцій гендера. Це обумовлено як відносною «молодістю» гендерного підходу (перші наукові праці з’явилися близько двадцяти років тому), так і складністю самого феномена. Для всіх них базовим положенням є розрізняння понять стать (sex) і гендер (gender). Стать — це термін, що означає ті анатомо-біологічні особливості людей (в основному — в репродуктивній системі), на основі яких люди визначаються як чоловіки або жінки. Гендер — це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності в ролях, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках між чоловічим і жіночим. В рамках цього підходу гендер розуміється як організована модель соціальних відносин між жінками і чоловіками, яка не тільки характеризує їх спілкування і взаємодію в сім’ї, а і визначає їх соціальні відносини в основних інституціях суспільства. Гендер, таким чином, трактується як один з базових вимірів соціальної структури суспільства, який разом з іншими соціально-демографічними і культурними характеристиками (раса, клас, вік) організує соціальну систему. Соціальне відтворення гендерної свідомості на рівні індивідів підтримує засновану за ознакою статі соціальну структуру. Втілюючи в своїх діях очікування, які пов’язані з їх гендерним статусом, індивіди конституюють гендерні відмінності і одночасно обумовлені ними системи панування і володарювання. В багатьох суспільствах жінок і чоловіків не тільки сприймають, але і оцінюють по-різному, обгрунтовуючи це гендерними особливостями і різницею в їх здібностях, відмінностями у розподілі влади між ними. Гендер конструюється через певну систему соціалізації, розподілу праці і існуючі в суспільстві культурні норми, ролі і стереотипи. Вони в певній мірі визначають психологічні якості, здібності, види діяльності, професії людей в залежності від їх біологічної статі. При цьому гендерні ролі і норми не мають універсального змісту і значно розрізняються в різних суспільствах. В цьому розумінні бути чоловіком або жінкою означає зовсім не володіння певними природними якостями, а виконання певної ролі. В сучасних соціальних і гуманітарних дослідженнях гендер використовується не як незмінна і універсальна конструкція. Поняття гендер означає не річ або предмет, не багато речей або предметів, а комплексне переплетіння стосунків і процесів.

Гендерний баланс - фактичний або такий, що планується, стан прав, за яким соціальне, економічне, політичне становище чоловіків та жінок стає рівним. Установлення тендерного балансу спирається на сукупність ключових показників, серед яких найбільше значення мають рівномірний розподіл доходів, представництво на управлінських та політичних посадах, рівень завантаження при веденні домашнього господарства і виконанні громадських справ, досягнутий рівень освіти, існуючий рівень захворюваності і тривалість життя.

Гендерна демократія – система волевиявлення двох статей – жінок і чоловіків у громадянському суспільстві як рівних  у правах і можливостях, що законодавчо закріплені й реально забезпеченні в умвідомленні політико-правових принципів, діях, розбудові суспільних державних структур з урахуванням гендерних інтересів та потреб.

Гендерна інтеграція- процес упровадження гендерного компонента в усі галузі життєдіяльності суспільства, з метою забезпечення реалізації гендерної демократії, рівності та справедливості, а також усунення дискримінації з статевою ознакою.

Гендерна культура – сукупність статево-рольових цінностей, відповідних потреб, інтересів і форм діяльності в певному суспільстві, які зумовлені суспільним устроєм та пов’язаними з ними інституціями.

Гендерний паритет – принцип рівної представленості жінок та чоловіків, рівності та рівноправності в усіх сферах суспільного життя.

Гендерна політика – утвердження партнерства статей у визначенні і втіленні політичних цілей, завдань і методів їх досягнення в діяльності політичних структур  – державних органів, політичних партій тощо.

Гендерна рівність – рівність перед законом (включаючи однаковий доступ до людських ресурсів, ресурсів втробництва, а також рівність в отриманні винагороди за рівноцінну працю) і рівність можливостей щодо втраження своїх можливостей своїх інтересів та прийняття рішень незалежно від статі людини.

Гендерні стереотипи – набір загальноприйнятих норм і суджень, які стосуються існуючого становища чоловіків і жінок, норм їхньої поведінки, мотивів і потреб. Гендерні стереотипи закріплюють наявні гендерні розбіжності і стають перепоною до змін стану справ у сфері гендерних відносин.

Гендерна рівноправність – рівне оцінювання суспільством подібностей і  відмінностей між жінкою і чоловіком та розрізнення ролей, які вони відіграють.

Гендерна соціалізація – процес засвоєння людиною соціальної ролі, визначеної для неї суспільством від народження, залежно від того, чоловіком чи жінкою вона народилася.

Глобальні ініціативи у сфері ВІЛ/CНІДу – програми та ініціативи міжнародних організацій, що реалізуються в різних країнах світу з метою подолання наслідків епідемії ВІЛ/CНІДу та зупинення їх поширення.

Готівкові пожертвування – такий вид пожертвувань використовується для фінансування капітальних проектів організації або її діяльності. Готівкові пожертви можуть надаватись організації без конкретного спрямування.

Грант - авторизована благодійна пожертва чи присудження премії в готівковій формі.

Грант (grant) – субсидія, виділення організації або особі коштів на благодійну діяльність. Як правило, гранти, які представляють собою відносно великі суми коштів, призначені для досягнення конкретної мети. На відміну від позичених коштів, гранти не повинні бути погашені одержувачем. Гранти загального призначення забезпечують можливість функціонування неприбуткової організації і витрачаються на оплату адміністративних та інших витрат, пов’язаних з їхньою діяльністю. Цільові гранти надаються для здійснення тих чи інших проектів (науково-дослідних робіт, дослідно-конструкторських розробок та інше).

Грант, проблемний – надається за умови, яку висуває компанія перед oрганізацією. Компанія зобов’язує організацію отримати певну суму на проект від інших джерел, а сама надає певну суму гранту готівкою при виконання цього зобов’язання організацією.

Грант, перспективний – унікальний підхід, напрацьований королівським банком Kанади. Це дарунок розміру річного прибутку на засновницький фонд організації, який би був отриманий організацією при вкладанні засновницького фонду, але грант надається на постійній основі впродовж значного періоду часу. Це є альтернатива благодійному наданню організації засновницького фонду, створена як метод, який дозволяє організації планувати свою діяльність наперед. В той же час, компанія має змогу перестати виплачувати ці кошти в разі зловживань ними.

Грант, спільний – форма готівкового гранту. По таких програмах компанія обіцяє вносити суму, еквівалентну сумі внесків працівників компанії до благодійних організацій чи фондів.

Громада – група людей, об’єднаних спільністю становища, інтересів і т. ін.

Громадянське суспільство стосується громади. Суспільство, в якому громадяни добровільно та без тиску з боку владних органів згуртовують свої зусилля згідно свого права з метою досягнення загального добробуту, та без будь-якої політичної залежності чи політичних взаємин. До первісного завдання громадянського суспільства не входить боротьба за владу, хоч його діяльність може спрямовуватись супроти надмірної концентрації влади чи її зловживання.

Громадянське суспільство – проміжне в суспільстві полотно асоціацій, бізнесів, церков, громадських груп, клубів, освітніх закладів та спілок, що знаходиться між сім’єю та державою.

Гуманітарний – спрямований на покращення добробуту людства незалежно від расових, релігійних, політичних та ін. відмінностей. Стосується, зокрема, допомоги, яка надається, щоб пом’якшити важке становище людей в час військового конфлікту.

Д

Дитячі будинки-інтернати – медико-соціальні установи, які призначаються для довшого проживання в них дітей, які мають дефекти у розвитку. В такі будинки приймаються діти до 18-ти років, які мають відхилення від норми у фізичному чи розумовому розвитку і які потребують догляду і медичного обслуговування, а також соціально-трудової адаптації. Перелік медичних показань і протипоказань по прийому дітей у Д. б.-і. затверджуються Міністерством охорони здоров’я України.

Деінституалізація - процес, альтернативний тривалому утриманню людей (душевнохворих, правопорушників, дітей, людей похилого віку) у великих стаціонарних закладах різного типу. Головний принцип деінституалізації – надати людині право знаходитися не в таких обмежених умовах існування, як стаціонари, вести нормальний спосіб життя і жити настільки незалежно, наскільки вона здатна. Основні елементи деінституалізації: намагання уникати без крайньої необхідності розміщення і утримання людей в стаціонарах; організація відповідних альтернативних варіантів за місцем проживання для розміщення, лікування, професійної підготовки, навчання і реабілітації осіб, яких нема необхідності утримувати в стаціонарах. Дезаптація – результат низького рівня соціальної адаптації со соціального середовища. Виявляється в різних формах девіантної поведінки (алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, суїцид) та неадекватних психологічних станах особистості (депресія, гіперактивність). Депривація – особливий психічний стан, що виникає при довготривалому обмеженні чи повній відсутності нових стимулів. Можна розглядати сенсорну, емоційну, інформаційну і соціальну депривацію. Довготривале перебування у стані депривації може викликати стійкі зміни особистості, сприйняття і діяльності особи.

Державні соціальні стандарти – державні соціальні стандарти для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлюються незалежно від того, де дитина перебуває на утриманні й вихованні, на рівні, не меншому за встановлений прожитковий мінімум для осіб відповідного віку. Державні соціальні стандарти і нормативи встановлюються щодо: • мінімального матеріального забезпечення, витрат на харчування, одяг та взуття; • житлового забезпечення на рівні, не нижчому за встановлені у Житловому кодексі УРСР нормативи; • житлового забезпечення таких дітей після завершення їх виховання в різних формах улаштування після досягнення ними 18-річного віку, якщо вони не мають свого житла відповідно до житлових нормативів або мають житло з характеристиками, нижчими за встановлені житлові нормативи; • мінімального стандарту щодо забезпечення гарантованого першого робочого місця, яке не може бути змінено за бажанням роботодавця протягом трьох років з моменту початку такої роботи, а в разі неможливості надання такого робочого місця – встановлення грошової компенсації на цей період, яка виплачується особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; • мінімального стандарту разової державної фінансової допомоги при закінченні такими дітьми виховного, навчального закладу чи при закінченні перебування таких дітей у різних формах улаштування після досягнення ними 18-річного віку; • мінімального стандарту щомісячного утримання таких дітей та осіб із їх числа за умови навчання їх у вищих навчальних закладах до досягнення ними 23-річного віку; • мінімального стандарту медичного обслуговування; • мінімального стандарту забезпечення таких дітей іграшками, що сприяють розвиткові, спортивним інвентарем, газетами і журналами відповідно дитячого, юнацького, загального пізнавального та виховного спрямування; • мінімального стандарту забезпечення дитини до надання їй статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; • мінімального стандарту грошового забезпечення батьків-вихователів, прийомних батьків. Десоціалізація – втрата особистістю якостей, необхідних для нормальної життєдіяльності у суспільстві; або має якості, несумісні з вимогами суспільства; порушення нормального ходу соціалізації індивіда, втрата або деформація важливих соціальних функцій особистості.

Дитина – людина, яка не досягла дорослого віку.

В українській мові існує така градація назв дитини залежно від її віку: немовля, малюк, хлопча/дівча, підліток, парубок/дівчина.

Визначення поняття «дитина»

Визначення поняття «дитина» так само як і поняття «дорослий вік» міниться залежно від культурних особливостей кожної іншої країни. Конвенція з прав дитини визначає дитину як людську істоту, що не досягла віку вісімнадцяти років. Але пріоритет у цій сфері залишається за національними законодавствами. У Сімейному кодексі України вказано, що «правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття», і відповідно «неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років», «малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років»Згідно з міжнародним та українським законодавством дитина від народження має невід’ємні права, які йому гарантує держава: право на життя, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до особистого і сімейного життя та ін.За традицією вважають, людина лишається дитиною до 13-16 років, але залежно від контексту використовують також й інші терміни, наприклад «неповнолітня особа», «фізична особа, що не досягла чотирнадцяти років».Коли про дорослу людину кажуть, що він/вона дитина, то мається на увазі, що ця людина наївна чи недосвідчена. Коли про дорослу людину кажуть, що він/вона дитина чогось(часового періоду, краю), то мають на увазі, що він/вона успадкувала характерні риси своєї епохи, свого середовища і т. ін. Коли про дорослу людину, кажуть, що вона дитина когось, то мають на увазі, що він/вона незалежно від їхнього віку є сином або дочкою когось.

Розвиток дитини

Розвиток дитини — напрямок науки, що вивчає процеси та механізми, які супроводжують фізичний та психічний розвиток малюка під час дорослішання.Педіатрія — напрямок медицини, що займається здоров’ям дитини з перших днів життя аж до стадії статевого дозрівання (від 0 до 21 року).Вікові рамки можуть бути різними в різних культурах. Згідно з сучасними уявленнями етапи розвитку дитини є такими: Зигота, момент запліднення, зачаття Ембріон, у наступній стадії — зародок Новонароджений у перший місяць після народження Немовля до 1,5 року Малюк — 1,5-4 роки Дошкільник — 5-6 років Хлопча/Дівча, молодший шкільний вік — 7-10 років Підліток, середній шкільний вік — 11-12 років Тинейджер, старший шкільний вік — 13-17 років Парубок/Дівчина — 18 років

Дефіцит спілкування - якісна та кількісна нестача міжособових контактів дитини з іншими людьми. Дефіцит спілкування зазвичай має місце у дитячих закладах закритого типу (лікарнях, будинках дитини, дитячих будинках, інтернатах, у неблагополучних сім’ях де батьки не приділяють дитині достатньої уваги, або в сім’ях, де батьки страждають захворюваннями, через які забезпечують дітям повноцінного спілкування. Дефіцит спілкування є однією з важливих причин затримок та відхилень у психічному розвитку дитини, особливо у віці немовляти та ранньому дошкільному віці. При проведенні корекційної роботи недостатньо забезпечити кількісне спілкування, необхідно організувати якісно адекватне спілкування, з урахуванням вікових особливостей дитини, і її минулий комунікативний досвід. Для цього проводять діагностику рівня розвитку спілкування і заповнюють прогалини.

Дисципліна – точне, своєчасне і неухильне додержання встановлених правовими та іншими соціальними нормами правил поведінки у державному і суспільному житті.

Довіра – очікування від людини вчинків, що відповідають моральним мотивам та нормам діяльності, яке будується на знаннях про характер людини, досвіді спілкування з нею, і, відповідно, знаннях про вірогідний характер його вчинків.

Допомога соціальна - система соціальних заходів у вигляді сприяння, підтримки і послуг, які надає соціальна служба окремим особам або групам населення для подолання або пом’якшення життєвих труднощів, підтримки їхнього соціального статусу і повноцінної життєдіяльності, адаптації в суспільстві. Основні види і форми соціальної допомоги встановлюють на регіональному рівні із врахуванням майнового становища. Вони включають: грошову допомогу (одноразову допомогу, надання допомоги при екстремальних ситуаціях, допомогу на оплату житла і комунальних послуг, дотацію на оплату харчування і лікування, пільгові позички і кредити); натуральне забезпечення (надання предметів першої необхідності, здійснення ремонту квартир, виділення лікарських препаратів, забезпечення безоплатним харчування, виділення топлива); гуманітарну допомогу; послуги і пільги (направлення до реабілітаційних центрів, центрів соціально-психологічної допомоги, будинків-інтернатів тощо); правову допомогу, психологічну допомогу; профорієнтацію; інформаційну допомогу тощо. Грошову допомогу надають громадянам у встановлених законодавством випадках із настанням певних обставин. Цей вид допомоги надають, якщо середньомісячний сукупний дохід сім’ї є нижчим від прожиткового мінімуму для сім’ї.

Дискримінація – дія або поведінка, ґрунтована на упередженні, негативних переконаннях стосовно певної групи людей.

Державна молодіжна політика – це системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України.

Завдання державної молодіжної політики

Головними завданнями державної молодіжної політики є: вивчення становища молоді, створення необхідних умов для зміцнення правових та матеріальних гарантій щодо здійснення прав і свобод молодих громадян, діяльності молодіжних організацій для повноцінного соціального становлення та розвитку молоді; допомога молодим людям у реалізації й самореалізації їх творчих можливостей та ініціатив, широке залучення юнаків і дівчат до активної участі у національно-культурному відродженні українського народу, формуванні його свідомості, розвитку традицій та національно-етнічних особливостей; залучення молоді до активної участі в економічному розвитку України; надання державою кожній молодій людині соціальних послуг по навчанню, вихованню, духовному і фізичному розвитку, професійній підготовці; координація зусиль усіх організацій та соціальних інститутів, що працюють з молоддю.

Принципи державної молодіжної політики

Головними принципами державної молодіжної політики є: повага до поглядів молоді та її переконань; надання права і залучення молоді до безпосередньої участі у формуванні й реалізації політики та програм, що стосуються суспільства взагалі і молоді зокрема; правовий та соціальний захист молодих громадян, перш за все осіб, які не досягли 18 років, з метою створення необхідних стартових можливостей для їх повноцінного соціального становлення та розвитку; сприяння ініціативі та активності молоді в усіх сферах життєдіяльності суспільства.Державна молодіжна політика поширюється на громадян України віком від 14 до 35 років незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять і здійснюється через органи державної виконавчої влади, установи, соціальні інститути та об’єднання молодих громадян.

Напрями державної молодіжної політики

Головними напрямами державної молодіжної політики Україні є: розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантій для здобуття молоддю освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки; забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту урахуванням економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства; створення умов для оволодіння духовними і культурними цінностями українського народу та для безпосередньої участі молодих людей у їх відродженні і розвитку, в охороні відтворенні навколишнього природного середовища; — формування у молоді почуття національної гордості, патріотизму, готовності захищати суверенітет України; охорона здоров’я молоді, формування у неї глибокої потреби духовному і фізичному розвитку, вжиття інших заходів, які забезпечували здоровий генофонд народу України.Державна молодіжна політика в Україні щодо освіти, соціально-політичної, економічної галузей, розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій визначається законодавством України.

Формування молодіжної політики

Державна молодіжна політика формується та реалізується шляхом: прийняття законодавчих актів, рішень державних органів, спрямованих на реалізацію державної молодіжної політики; проведення у Верховній Раді України щорічних слухань про становище молоді та підготовки доповіді з цього питання Верховній Раді України, Президенту України; діяльності в органах державної влади та управління всіх рівнів структурних підрозділів, що займаються проблемами молоді; створення соціальних служб для молоді та підготовки соціальних працівників; розробки та реалізації державних цільових програм з питань молодіжної політики; виділення у державному та місцевих бюджетах цільових коштів на фінансування державної молодіжної політики, залучення матеріальних і фінансових ресурсів підприємств, установ і організацій, об’єднань громадян, заінтересованих у роботі з молоддю; утворення спеціальних фондів.Державна молодіжна політика в Україні є пріоритетним і специфічним напрямом діяльності держави і здійснюється: в інтересах молодої людини, суспільства, держави; з урахуванням можливостей України, її економічного, соціального, історичного, культурного розвитку і світового досвіду державної підтримки молоді.

Нормативно-правова база

Нормативно-правові акти, що регулюють державну молодіжну політику: Декларація «Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні» від 15 грудня 1992 року № 2859-XII (зі змінами) Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 року № 2998-XII (зі змінами) Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 1 грудня 1998 року № 281-XIV (зі змінами) Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 року № 2558-III (зі змінами) Закон України «Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004—2008 роки» від 18 листопада 2003 року № 1281-IV (зі змінами) Закон України «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю» від 4 листопада 2004 року, № 2150-IV (дію Закону зупинено на 2007 рік, на 2006 рік) Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики та підтримки молодіжних громадських організацій» від 6 жовтня 1999 року № 1284/99 Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення працевлаштування молоді» від 6 жовтня 1999 року № 1285/99 Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо державної підтримки обдарованої молоді» від 24 квітня 2000 року № 612/2000 Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики» від 29 березня 2001 року № 221/2001 Розпорядження Президента України «Про сприяння розвитку молодіжного житлового будівництва» від 6 жовтня 1999 року № 244/99-рп Розпорядження Президента України «Про заходи щодо дальшого вдосконалення системи патріотичного виховання молоді» від 29 червня 2001 року № 173/2001-рп Постанова Кабінету Міністрів України «Про стан реалізації державної молодіжної політики» від 18 червня 1999 року № 1059 Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла» (зі змінами) від 29 травня 2001 року № 584 Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми забезпечення молоді житлом на 2002—2012 роки» від 29 липня 2002 року № 1089 Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Програми підготовки та залучення молоді до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, створення умов для її професійного зростання» (зі змінами) від 10 вересня 2003 року № 1444 Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового положення про молодіжний трудовий загін» від 3 липня 2006 року № 899 Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо підтримки становлення та розвитку студентської сім’ї» (зі змінами) від 14 березня 2001 року № 92-р Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження заходів щодо державної підтримки розвитку молодіжного та дитячого туризму» від 12 травня 2004 року № 298-р Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної програми роботи з обдарованою молоддю на 2006—2010 роки» від 12 квітня 2006 року № 202-р Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні "Формування здорового способу життя української молоді: стан, проблеми та перспективи"» від 3 лютого 2004 року № 1425-IV Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань "Забезпечення прав дітей в Україні. Охорона материнства та дитинства"» від 22 вересня 2005 року № 2894-IV Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні "Сільська молодь: стан, проблеми та шляхи їх вирішення"» від 20 грудня 2005 року № 3238-IV Постанова Верховної Ради України «Про Рекомендації парламентських слухань про становище молоді в Україні (щодо підтримки молодої сім’ї, посилення соціального захисту дітей та молоді у 2001-2006 роках)» від 22 березня 2007 року № 816-V.

День молодіжних та дитячих громадських організацій – свято України. Відзначається щорічно у третю неділю травня.

Держава – суб’єкт політики, ядро політичної системи. Вона характеризується суверенітетом, уособлює в собі суверенітет національностей і народу.

Добровільна агенція чи організація – (в Англії) неприбуткова неурядова структура чи юридична особа, що засновується та утримується тільки на основі добровільних внесків чи пропозицій, та є вільною від втручання чи контролю держави. Цей термін вживається для визначення організації, яка переважно надає безкоштовно робочий час чи послуги, на відміну від організації, що надає кошти.

Добровільно – вільно, без заборони чи примусу, щось здійснити, зробити чи виконати; з власної ініціативи; з свободою вибору; зі згоди без вагань надати допомогу в вигляді коштів чи послуги.

Доброволець – людина, що виконує завдання чи надає послугу з власної волі.

Добродійний – активний в добрих справах.

Добродійник – той, хто здійснює дар для підтримки інших людей, це завжди дар на благодійницькі потреби.

Доброзичливий – філантропічний, благодійний та великодушний; той, що прагне добра для інших.

Доброзичливість – висловлення добрих намірів у широкому розумінні; окремий приклад такого ставлення.

Доброчинність – дарування коштів, здійснене з благодійницькою метою; грант, дар, премія чи вклад в благодійний заклад.

Довготривалий розвиток – розвиток суспільства, котрий передбачає на даному етапі збереження ресурсів, необхідних для майбутнього розвитку.

Донор (donor) – той, хто здійснює пожертву. На сьогодні це поняття являє собою сукупність визначень трьох інших термінів: донорство, меценатство, спонсорство.

Донорство (donation making) — це організації, в місіях яких передбачено надання безповоротної фінансової, технічної допомоги на конкурсній основі.

Дорадництво та консультації – форма благодійної діяльності підприємницької структури, яка безкоштовно надає дорадчі послуги через своїх працівників. Громадські організації часто створюють дорадчі комітети, куди входять представники компаній. Винагородою за таку форму послуги є висвітлення їх участі в комітетах, завдяки чому покращується репутація компанії.

Доходи - надходження до приватної організації з будь-якого джерела (особливо, якщо не зароблені безпосередньо).

Е

Ефективність діяльності - системна міра, головним компонентом якого є ступінь досягнення цілей діяльності, а підпорядкованим – ступінь економічності та раціональності використання виділених на це ресурсів.

Етнічна дифузія – це форма переселення людей, процес поступово та повільного проникнення одного народу чи нації на територію іншого, в процесі чого проходить довга, в рамках часу, етнічна асиміляція. Це поняття було введене американським вченим Джоном Ренфру.При розгляді міграції як переміщення, яке є історичним явищем, чітко виражається феноменологічна обмеженість та недостатність міграції як початкового значення. Бо ж не тільки у відомому нам історичному минулому, але і в сучасності переміщення людей має досить латентний характер, а терміни та географічні рамки цього переміщення виявляються досить не чіткими, що розуміння цього не може або не встигає фіксувати ці переміщення як явища. Наприклад, поступове переселення японців до Бразилії та інші країни Латинської Америки, корейців — до Японії, китайців — до Філіппін, вірмен та татар — до Середньої Азії. Фактично, кількість подібних випадків велика. Більш того, латентні, а іноді і точечні переміщення відігравали в далекому минулому роль більш важливу, аніж так звані великі історичні міграції. Саме такі переміщення відбувались в епоху стародавнього розселення індоєвропейців по Східній Європі та Передній Азії.Дифузія може фіксуватись в історичному розумінні тільки заднім числом у своїх кінцевих конкретних результатах. В принципі, дифузія проходить в режимі досить не чіткому та постійному, що далеко не завжди може вважатись історичним фактом. Кажучи феноменологічно, дифузію, у її відношенні до міграції, можна було б вважати феноменом, який знаходився б посередині між тим, що ми називаємо «історична подія» та «людський стан», або одним із постійних умов людського існування.Сам процес дифузії досить важко спостерігати та реєструвати і ще важче регулювати та контролювати. В той же час дифузія відіграє важливу роль не тільки в демографічній політиці з її перепадами та флюктуацією, але і в змінах культурного, соціального та політичного ладів. У зв’язку з цим потрібно відмітити ще одне цікаву обставину. Саме дифузія була одним із вирішаючих факторів у радикальній зміні етнічного складу окремих країн та регіонів. Бо, по-перше, завдяки дифузії проходить постійне розмивання етнічних, етно-культурних та етно-лінгвістичних кордонів. Більш того, саме поняття етносу стає все більш і більш відносним.Методологічно дуже важливо відмітити, що дифузія ні в якому разі не може розглядатись ні як окремий випадок міграції, ні як поняття, що замінює або відмінює поняття міграції. Обидва ці феномени співіснували і співіснують в історії людства як доповнюючі один одного форми переселення людей.

Ж

Життєдіяльність – сутність і здатність людського організму об’єктивно виконувати фізіологічні і фізичні, соціальні та інші функції. Життєдіяльність забезпечується як самою людиною, так і складною системою заходів з боку суспільства і держави.

З

Замісна підтримувальна терапія – форма медичної допомоги, що базується на застосуванні при лікуванні опіодної залежності речовини, подібної до наркотику (сетоданову, бупреорфіну тощо), з метою переведення залежності в контрольовану форму і зменшення прагнення до опіатів.

Зменшення шкоди – модель роботи зі споживачами ін’єкційних наркотиків, яка передбачає не утримання від вживання наркотиків, а мінімізацію шкідливих наслідків і соціальних проблем, пов’язаних зі вживанням наркотиків ін’єкційним шляхом.

Здоров’я громади – громадської організації або спільноти людей, струкрованої за територіальною, етнічною або професійною ознакою, політичними чи релігійними переконаннями тощо, складається із здоров’я груп і організацій, що цю громаду утворюють. Кожній громаді (культурній організації) притаманні свої особливості ставлення до культурних цінностей, звичок, традицій, спілкування, побуту, праці, відпочинку і, ці особливості значною мірою впливають на стан здоров’я членів громади.

Задачі та орієнтири (guidelines) – виклад основних завдань, пріоритетів та критеріїв фонду, на основі яких приймаються рішення про надання грантів та про порядок надання грантів.

Запит про аплікаційні форми (request for proposals) – документ, який пропонує організаціям надсилати заявки з конкретних програм і містить вказівки щодо оформлення заявок. Цей документ видається фондом, проміжною організацією або державним органом.

Заповіданий дар (bequest) – кошти та/або майно дарувальника, які стають пожертвою після смерті останнього згідно з його вказівками.

Заповіт, благодійний – благодіяння через заповіт власності на потреби громади.

Засновники молодіжних громадських організацій – громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 15-річного віку.

Засновники спілок молодіжних громадських організацій – молодіжні громадські організації.

Засновницький фонд – постійний капітал фундації чи благодійного фонду, який закладається для виконання статутних цілей та який залишається недоторканим. Для благодійницьких цілей використовується тільки прибуток, отриманий від його комерційного вкладення. До нього також може відноситись майно, яке не приносить прибутків.

І

IGO (Intergovernmental Organization) становить собою об’єднання незалежних держав, або інших міжурядових організацій.

Інвестиція – витрата коштів з метою отримання доходу чи купівля чогось, що має внутрішню вартість.

Інвестиція, соціальна – цей підхід використовують бізнес-структури, що дарують свої послуги та матеріальні ресурси громаді, де розміщені їхні підприємства, або яка входить до території їх функціонування. Компанії можуть здійснювати ці інвестиції через надання грантів, через заохочення працівників до добровільної роботи в громаді, через надання грошових пожертв рівноцінних пожертвам своїх працівників до неприбуткових організацій, через безповоротні дари майна, і навіть через абонування або ‘позичання’ виконавчих працівників корпорації.

Індивідуальні члени молодіжних громадських організацій – громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Індивідуальними членами молодіжних громадських організацій можуть бути особи віком від 14 до 35 років. Особи старшого віку можуть бути членами молодіжних громадських організацій за умови, якщо їх кількість у цих організаціях не перевищує третину загальної кількості членів; у складі виборних органів молодіжних громадських організацій кількість осіб старшого віку не може перевищувати третину членів виборних органів. Обмеження щодо кількості осіб, вік яких перевищує 35, у складі виборних органів не поширюється на спілки молодіжних та дитячих громадських організацій.

К

Ксенофобія від грецьких слів ξένος (ксенос), що означає "чужинець", "незнайомець", та φόβος (фобос), що означає "страх", — це 1) хворобливий стан, що виявляється у нав’язливому страху стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, чужоземного.[1] 2) Страх перед чужоземцями та ненависть до них.[2] 3) У науковій фантастиці ксенофобія – це страх перед інопланетянами.

Розрізняють дві основні форми ксенофобії. Перша спрямована на групу всередині суспільства, що вважається чужою та шкідливою для суспільства, наприклад, нові іммігранти, біженці, трудові мігранти, євреї. Об’єктом другої форми ксенофобії є головним чином культурні елементи, що вважаються чужими. Усі культури підпадають під чужоземний вплив, але культурна ксенофобія є часто вузьконаправленою на певні прояви такого впливу, наприклад, поширення нетрадиційної для даної країни релігії.

Расизм в загальному випадку розглядають як форму ксенофобії. Ксенофобія передбачає наявність віри в те, що об’єкт ворожості є чужим.

З точки зору біосоціології, ксенофобія є суспільною проекцією інстинкту самозбереження певної національно-економічної формації.

Незначні прояви ксенофобії є цілком природними і нешкідливими для суспільства в цілому, але таке тверждення багато хто ставить під сумнів.

Проте не слід плутати такі поняття, як ксенофобія та патріотизм.

Критерії оцінки соціального об’єкта – кількісні та якісні характеристики його еталонної моделі, що відповідають рівню повного чи нормативного задоволення основних потреб та інтересів різноманітних соціальних груп, територіальної громади в цілому, з якими за визначеними правилами співставляються фактичні значення соціальних характеристик оцінюваного об’єкта.

Кількісні соціальні показники – кількісні характеристики окремих якостей / властивостей соціального об’єкта, які можуть бути оцінені певними числовими значеннями.

Капітальна кампанія – діяльність по збору коштів на капітальні проекти, такі як капітальне будівництво, відбудова чи перебудова будівель. У деяких випадках кампанія ставить за мету створення капітального фонду (засновницького фонду), який буде інвестовано з використанням тільки доходів на нього.

Капітальні фонди – капітальні фонди виділяються на підтримку таких проектів як будівництво, обладнання, переобладнання, відбудова та реконструкція будівель. Фонди, призначені для специфічних цілей чи проектів повинні використовуватись відповідно.

Колективні члени молодіжних громадських організацій – колективи інших молодіжних громадських організацій. Колективні члени молодіжних організацій можуть брати участь у діяльності таких організацій у випадках, передбачених їх статутами.

Концептуальне бачення (vision) – усвідомлення організацією своїх цілей у довгостроковій перспективі, її місця у цьому світі і можливостей впливати на зміни, які відбуваються, а також головна мета організації у її власному сприйнятті та оцінка власних можливостей.

Корпоративна програма філантропії – програма надання грантів, яку розроблює та адмініструє прибуткове підприємство. Ці програми не мають постійного засновницького фонду та річний розмір грантів, в основному, залежить від прибутку корпорації.

Корпоративне дарування (corporate giving) – комерційні корпорації та акціонерні товариства нерідко воліють виділяти кошти шляхом заснування фондів або здійснення благодійних програм або того й іншого.

Кошти необмеженого користування (unrestricted funds) – кошти, призначення яких джерело фінансування не визначає. До тих пір, поки організація не відмовилась від своєї благодійної місії, вона може використовувати ці кошти за власним розсудом.

Кошти обмеженого користування (restricted funds) – кошти, на витрату яких накладені певні обмеження і якими організація не може користуватися виключно за власним розсудом.

Л

Лист-запит (letter of inquiry) – лист, який містить короткі відомості про діяльність організації та про фінансову допомогу, яку організація бажала б отримати. Лист є попереднім запитом і надсилається до фонду з метою з’ясування наскільки фонд зацікавлений у розгляданні офіційного запиту.

Лобіювання (lobbying) — спроби впливу на державний орган з метою сприяти — або, навпаки, перешкодити – прийняттю того чи іншого законодавчого акту.

М

Материнство  – це природній інстинкт, перший імпульс відчуття любові, котре допомагає сприймати, усвідомлювати, розуміти, співпереживати.

Одне з важливих завдант материнства – навчити чоловіка відчувати себе батьком дитини. Адже материнський інстинкт – природжений, а почуття батьківства з’являється лше після народження дитини: з першим дотиком до неї, з першою усмішкою, піклюванням про малюка.

Методи сімейного виховання – способи систематичного впливу батьків на дітей. Серед усіх виховних методів педагогіка на перше місце поставила ті, які формують суспільну поведінку дитини, уклад життя та діяльності людей, що сприяє нагромадженню ними практичного досвіду і формуванню звичок громадської поведінки, здорового способу життя.

Мотивація - система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини.

Молодіжний рух - І. Боротьба молоді за задоволення її соціально-економічних і політичних вимог, а також її участь у загальнополітичній боротьбі. У молодіжному русі існують різні напрямки, що відбивають соціальну структуру суспільства; кожне з напрямків пов’язано з інтересами визначених класів і соціальних груп.

Молодіжні громадські організації (в Україні) – об’єднання громадян віком від 14 до 35 років, метою яких є здійснення і захист своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших спільних інтересів.

Принципи створення та діяльності молодіжних громадських організацій

Молодіжні громадські організації створюються та діють на засадах добровільності, рівноправності їх членів, самоврядування, законності та гласності, зокрема: молодіжні організації зобов’язані доводити до відома громадськості відомості про свою діяльність у формах, що не суперечать законодавству; інформація, що міститься у статутах, про склад керівних органів, про джерела матеріальних та інших надходжень, а також пов’язана з діяльністю молодіжних громадських організацій, не є конфіденційною або іншою інформацією, яка охороняється законом;

Молодіжні громадські організації можуть створюватися шляхом повідомлення (без набуття статусу юридичної особи), або – реєстрації (з набуттям статусу юридичної особи).

Засновники та члени молодіжних громадських організацій

Засновниками молодіжних громадських організацій можуть бути громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 15-річного віку.

Засновниками спілок молодіжних громадських організацій є молодіжні громадські організації.

Членство в молодіжних громадських організаціях може бути індивідуальним і колективним.

Членство в молодіжних та дитячих громадських організаціях може бути фіксованим і нефіксованим.

Індивідуальними членами молодіжних громадських організацій можуть бути громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Індивідуальними членами молодіжних громадських організацій можуть бути особи віком від 14 до 35 років. Особи старшого віку можуть бути членами молодіжних громадських організацій за умови, якщо їх кількість у цих організаціях не перевищує третину загальної кількості членів; у складі виборних органів молодіжних громадських організацій кількість осіб старшого віку не може перевищувати третину членів виборних органів. Обмеження щодо кількості осіб, вік яких перевищує 35, у складі виборних органів не поширюється на спілки молодіжних та дитячих громадських організацій.

Колективними членами молодіжних громадських організацій можуть бути колективи інших молодіжних громадських організацій. Колективні члени молодіжних організацій можуть брати участь у діяльності таких організацій у випадках, передбачених їх статутами.

Статус молодіжних громадських організацій

Статус молодіжних громадських організацій і їх спілок визначається відповідно до Закону України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" та Закону України "Про об’єднання громадян".

Права молодіжних громадських організацій

Молодіжні громадські організації, їх спілки користуються правами, наданими їм Законом України "Про об’єднання громадян", Законом України "Про молодіжні та дитячі громадські організації", іншими законодавчими актами.

Молодіжні громадські організації та їх спілки не можуть утворювати та вступати у виборчі блоки. Молодіжні громадські організації можуть вступати у виборчі коаліції.

Членські внески і добровільні пожертвування, отримані від юридичних чи фізичних осіб, що спрямовуються на здійснення статутної діяльності молодіжних громадських організацій та їх спілок, не є об’єктом оподаткування.

Участь молодіжних громадських організацій у підготовці та прийнятті рішень з питань державної молодіжної політики.

Молодіжні громадські організації залучаються органами виконавчої влади та місцевого самоврядування до розроблення і обговорення проектів рішень з питань державної молодіжної політики.

Форми державної підтримки молодіжних громадських організацій

Державна підтримка молодіжних громадських організацій здійснюється в таких формах: надання молодіжним громадським організаціям інформації про державну молодіжну політику; подання методичної й організаційної допомоги з питань соціального становлення та розвитку молоді; сприяння створенню підприємств, установ і організацій, які надають послуги молоді або сприяють зайнятості молоді.

Молодіжні громадські організації звільняються від сплати за державну реєстрацію та збору за реєстрацію їх символіки.

Держава здійснює підтримку і в інших формах, що не суперечать законодавству України.

Фінансова підтримка діяльності молодіжних громадських організацій

Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування надають фінансову підтримку діяльності молодіжних громадських організацій і їх спілок у межах повноважень, визначених законом.

Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування залучають в установленому порядку молодіжні громадські організації і їх спілки до виконання замовлень для державних та місцевих потреб.

При затвердженні місцевих бюджетів передбачаються видатки на реалізацію програм молодіжних громадських організацій.

Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування можуть делегувати молодіжним громадським організаціям повноваження щодо реалізації відповідних програм (проектів, заходів). У цьому випадку вони подають молодіжним громадським організаціям фінансову та матеріальну допомогу і здійснюють контроль за реалізацією наданих повноважень, у тому числі за цільовим використанням виділених коштів. Молодіжні громадські організації, їх спілки, які одержують фінансову або іншу матеріальну підтримку, зобов’язані подавати звіти про цільове використання фінансів і матеріальних цінностей органам, що їх надавали, у терміни, встановлені цими органами.

Відповідальність молодіжних громадських організацій за порушення законодавства

Молодіжні громадські організації, їх спілки несуть відповідальність за порушення ними законодавства.

За неподання звіту про використання бюджетних коштів, інших матеріальних цінностей, наданих молодіжним громадським організаціям та їх спілкам або нецільове використання таких цінностей, отримання їх з порушенням законодавства винні особи несуть відповідальність, передбачену законодавством України.

Нормативно-правова база

Нормативно-правовими актами, що регулюють питання створення та діяльності молодіжних громадських організацій: Декларація "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" від 15 грудня 1992 року № 2859-XII (зі змінами); Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" від 5 лютого 1993 року № 2998-XII (зі змінами); Закон України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" від 1 грудня 1998 року № 281-XIV (зі змінами); Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" від 21 червня 2001 року № 2558-III (зі змінами); Закон України "Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 2004-2008 роки" від 18 листопада 2003 року № 1281-IV (зі змінами); Постанова Кабінету Міністрів України від 08.08.2007 № 1016 "Про затвердження Державної цільової програми роботи з обдарованою молоддю на 2007-2010 роки"; Постанова Кабінету Міністрів України від 28.01.2009 № 41 "Про затвердження Державної цільової соціальної програми "Молодь України" на 2009 – 2015"; тощо.

Міжнародний день молоді – міжнародний день, що відзначається ООН 12 серпня.

Історія дня

І сесія Світової конференції Міністрів у справах молоді (Лісабон, 8-12 серпня 1998 р.

Ідея Міжнародного дня молоді була запрононована в 1991 р. молоддю, яка зібралася в Відні (Австрія) на І сесії Світового молодіжного форуму системи ООН. Форум рекомендував, щоб Міжнародний день молоді було оголошено спеціалльно для сбору коштів, просування та підтримки Фонду молоді ООН у партнерстві з молодіжними організаціями. Рішення про оголошення 12 серпня Міжнародним днем молоді було підтримано на І сесії Світової конференції Міністрів у справах молоді, що проходила в Лісабоні 8-12 сепня 1998 р. Ця рекомендація була підтримана 17 грудня 1999 р. 54 сесією Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй у резолюції №"A/RES 54/120 I" («Політика та програми, що залучують молодь»), та 12 серпня було оголошено Міжнародним днем молоді. Асамблея також рекомендувала проводити пропагандистські заходи в підтримку Міжнародного дня з підвищення інформованості про Всесвітню програму дій, що стосується молоді, прийнятої в 1995 р. (резолюція Генеральної Асамблеї №"A/RES/50/81").

Міжнародний день молоді щороку має певну основну тематику: 2001 — Боротьба з епідемією ВІЛ/СНІДу; 2002 — Дії молоді для стійкого розвитку; 2003 — Зайнятість молоді; 2004 — Молодь у суспільстві різних поколінь; 2005 — Перетворення зобов’язань у реальні справи; 2006 — Спільна боротьба з зубожінням: молодь і викорінювання зубожіння; 2007 — Будь поміченим, будь почутим: участь молоді заради розвитку; 2008 — Молодь і зміна клімату: час діяти; 2009 — Стабільність: наш виклик, наше майбутнє.

Міжнародний день солідарності молоді (повністю — Міжнародний день солідарності молоді в боротьбі проти колоніалізму, за мирне існування) — міжнародне свято. Відзначається щорічно 24 квітня.

Історія свята

Встановлений із 1957 року за рішенням Всесвітньої федерації демократичної молоді заради того, щоб привернути увагу державних органів, суспільства та засобів масової інформації до проблем молоді. Відзначається в день прийняття рішень на заключному засіданні Бандунгської конференції країн Азії й Африки (1955 р., англ. Asian-African Conference).

Міжнародний день студентів – щорічне міжнародне свято студентської активності, що відзначається 17 листопада.

Історія

Цього дня 1939 року нацисти здійснили штурм Університету Праги після масової студентської демонстрації проти убивства Яна Оплетала та вторгнення до Чехословаччини, а також арешту дев’яти студентських лідерів, відправлення 1200 студентів у концтаборам, і закриттю всіх Чеських університетів та колегій.

Уперше день було відзначено 1941 року в Лондоні Міжнародною Радою Студентів, членами котрої було чимало біженців. Відтоді міжнародне студентство просуває ідею визнання 17 листопада міжнародним днем студентів на рівні ООН.

Міжнародний рік молоді (англ. International Youth Year) був проведений 1985 р. заради зосередження уваги на проблемах молоді. Був оголошений 1 січня 1985 р. Генеральним секретарем ООН Хав’эром Перес де Куельяром.

Молодь -  соціально-демографічна група, відокремлена на основі сукупності вікових характеристик і особливостей соціального стану. Молодість як певна визначена фаза, етап життєвого циклу біологічно універсальна, але її конкретні вікові рамки, пов’язаний з нею соціальний статус і соціально-психологічні особливості мають соціально-історичну природу і залежать від суспільного ладу, культури та властивих даному суспільству закономірностей соціалізації.

Сучасна молодь довше навчається в школі та, відповідно, пізніше починає самостійне трудове життя. Ускладнилися й самі критерії соціальної зрілості. Початок самостійного трудового життя, завершення навчання та набуття стабільної професії, одержання політичних прав, матеріальна незалежність від батьків, вступ у шлюб і народження першої дитини — усі ці події, такі, що в своїй сукупності надають людині почуття повної дорослості, та відповідний соціальний статус, настають не одночасно, й сама їхня послідовність і символічне значення кожного з них не однакові в різних соціальних прошарках. Звідси й дискучійність хронологічних, абсолютних вікових границь: нижню границю молодості встановлено між 14 і 16, а верхню — між 25 і 30 роками та навіть пізніше.

Не менш важливим, аніж подовження періоду молодості, є ускладнення самого процесу соціалізації. Формування особистості молодої людини здійснюється сьогодні під впливом декількох відносно автономних соціальних факторів, найважливішими з який є: сім’я (родина), школа, спільнота однолітків (молодіжні організації, різноманітні неформальні, стихійні групи та співтовариства), засоби масової інформації. Вже сама численність цих інститутів і засобів впливу надає особистості, що формується, значно більший ступінь автономії від кожного з них окремо як ніколи в минулому. Організація виховання і навчання молоді по віковому принципу підсилює цю вікову гомогенність, сприяючи виробленню специфічної «молодіжної» самосвідомості і стилю життя («субкультури»).

Прискорення темпів громадського життя спричиняє підвищення ролі і значення молоді в суспільно-політичному і культурному житті. Справа не стільки в абсолютному зростанні чисельності молодих людей, скільки в мінливих соціальних умовах. Чим вищий темп техніко-економічного розвитку, чим швидше обновляються знання, умови праці та побуту, тим помітніше стають соціально-культурні розходження між поколіннями. Нові проблеми та події штовхають на пошуки принципово нових рішень і критичну переоцінку минулого досвіду.

Становище в Україні

Молодими громадянами в України є особи віком від 14 до 35 років.

Держава визначає загальні засади створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах особистості, суспільства та держави, основні напрями реалізації державної молодіжної політики в Україні щодо соціального становлення та розвитку молоді.

3 початку 1991 р. до початку 2006 р. чисельнють молоді України скоротилася на 766 тис. oci6 — з 16173,5 до 15407,5 тис. oci6. Проте частка молоді серед усього постійного населения України зросла — від 31,3 % до 33,0 % за той самий період внаслідок пришвидшених темпів скорочення чисельності всього населения. У містах України на початку 2006 р. проживало 10 927,0 тис. молоді, у сільській місцевості — 4 480,5 тис. ociб.

Наразі молодь характеризується наступними кількісними й якісними показниками: юнаки і дівчата віком від 14 до 35 років становлять 15 407 522 осіб — приблизно третина усього населення країни; 70 % молоді мешкає у містах, 30 % — у селах; близько двох мільйонів молодих сімей, із них близько 600 тис. мешкають у сільській місцевості; 100 тис. осіб офіційно зареєстрованих безробітних; 2 709 161 студентів, які навчаються у 340 вузах І-IV рівнів акредитації; близько 5 % молоді беруть участь у громадському русі; молодь — це активний учасник громадського життя суспільства; найбільш активна демографічна група; молодь — це третина економічної активності населення.

За даними соціологічного опитування проведеного Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді в червні 2007 р., лише третина респондентів у віці 14-35 рр. задоволені рівнем своєї освіти. Кожен десятий — не задоволений, а кожен четвертий відповів «скоріше ні, ніж так».

Дві третини молодих громадян у віці 14-35 рр. хотіли би мати більш високий рівень освіти. Серед основних мотивів — можливість влаштуватися на більш престижну роботу (34 %), можливість більш високого заробітку (34 %), а також можливість зробити гарну кар´єру та особиста потреба у постійному підвищенні рівня освіти (по 24 %).

Майже половина (47 %) працюючої молоді працює не за фахом. Серед основних причин — відсутність вакансій, незадовільні зарплати та умови праці.

Протягом 2006 р. серед осіб, що були клієнтами служби зайнятості чисельність випускників середніх загальноосвітніх шкіл становила 20,6 тисяч, професійно-технічних закладів освіти 22,0 тисячі, вузів — майже 47 тисяч. Працевлаштовано — 31 тис. випускників усього. Серед них — 7 267 випускників загальноосвітніх шкіл, 8 589 випускників професійно-технічних закладів освіти, 14 858 випускників вузів.

За даними соціологічного опитування проведеного Державним інститутом розвитку сім´ї та молоді в червні 2006 р. для молодих людей найбільш привабливими є професії юриста (42 %), бізнесмена, підприємця (37 %), банківського працівника (32 %). Одночасно, спеціальності, на які зростає попит на ринку праці мають невисокий рейтинг серед молоді: фермер, фахівець у галузі сільського господарства (5 %), інженер (9 %), працівник торгівлі (11 %), вчитель, викладач (14 %). Відповідно, на думку молоді, ці професії не можуть і забезпечити успіх в житті. Великий відсоток молоді — 30,4 % вважають привабливою професію лікаря, та лише 23,3 % вважають, що ця професія приносить успіх. Одночасно, за інформацією Державної служби зайнятості на ринку праці, на ринку праці в Україні не вистачає медичних працівників, учителів, продавців як продовольчих, так і непродовольчих товарів інших. Аналіз глибинних інтерв’ю з керівниками приватних рекрутингових кампаній свідчить, що серед клієнтів з вищою освітою найчастіше до них звертається молодь із юридичними та медичними дипломами.

Вікові показники населення 15 держав членів ЄС (ЄС-15) у 2000 і 2020 рр.

Станом на 1 вересня 2008 р. серед загальної кількості українських безробітних більше 30 % становила молодь у віці до 35 років.

Міграція – процес зміни постійного місця мешкання індивідів або соціальних груп, що виражається в переміщенні в інший регіон, географічний район або країну.

В демографії міграція розглядається як складова частина процессу «відтворення населення», як «механічний рух населення».

Розрізняють внутрішні та міжнародні міграції. Внутрішня міграція відбуваються в межах окремих країн. Міжнародна міграція — це зовнішня, міждержавна міграція населення, рух населення через державні кордони. Розрізняють незворотну (постійну) міжнародну міграцію; тимчасово-постійну, яка обмежена терміном перебування у приймаючій країні від одного року до шести (через збереження залежності від країни-донора); сезонну, пов’язану з короткотерміновими поїздками протягом року (наприклад, кочовий спосіб ведення тваринництва, що зберігся у гірських країнах та на Близькому Сході, паломництво до святих місць). Маятникова міграція (човникова, прикордонна) — щоденне, рідше щотижневе переміщення з однієї країни до іншої та у зворотному напрямку. Характерною рисою сучасної міжнародної міграції населення є нелегальна (неврегульована) імміграція, яка стала масовою починаючи з 70-х рр. ХХ ст. Вимушена міграція зумовлена політичними та соціально-екологічними чинниками. Деякі фахівці розрізняють також епізодичну міжнародну міграцію, пов’язану з міжнародним туризмом і службовими та іншими поїздками. Кожен з цих видів міграції зумовлений неоднорідністю якості життя населення в різних країнах і є процесом об’єктивним. Уряди вживають відповідних заходів щоб пожвавити еміграцію (країни з низьким рівнем життя), або стримувати імміграцію (США, країни ЄС). Основні тенденції міграцій населення України впродовж 1989—2005 рр. характеризувалися зниженням загального рівня мобільності населення; зменшенням інтенсивності міграційних зв’язків з колишніми республіками СРСР і натомість -розширенням контактів з країнами «старого» зарубіжжя виникненням потоку постійної еміграції з України до країн Європи, Америки, а також до Ізраїлю, прибуттям студентів з країн, що розвиваються.

Міграція робочої сили – переміщення працездатного населення з одних населених пунктів в інші, пов’язане зі зміною місця проживання й праці. До М. р. с. відносяться як переміщення на постійне чи довготривале проживання, так і переїзди на відносно короткі терміни. Поняття М. р. с. включає також сезонну міграцію, яка покликана необхідністю додаткового залучення робочої сили в деякі сфери господарства в період сезонних робіт. Особливий характер має маятникова міграція, тобто регулярні переміщення робочої сили з одного населеного пункту в інший на роботу і з роботи.

Маркетинг благодійного спрямування – вид маркетингу, який використовується бізнес структурою, та завдяки якому укладається договір з благодійною організацією на продаж нею товарів чи послуг фірми. За кожен проданий примірник фірма зобов’язується надати допомогу тим, хто потребує благодійництва.

Маркетинговий захід – форма спонсорства, коли компанія закликає громадян взяти участь у якомусь заході з подальшим переданням коштів, зібраних завдяки цьому заходу, на благодійні цілі. Цей метод допомагає поєднати бажання компанії повідомити про себе, як соціально-відповідальну фірму, з потребами благодійної організації чи соціально незахищених верств.

Менеджер програми (program officer/manager) – особа, якій доручено керівництво конкретною програмою або нагляд за ходом її виконання.

Мережі організацій, що мають інститут персонального членства базуються на горизонтальних зв’язках між організаціями, що мають інститут персонального членства. До них відносяться офіційно зареєстровані парасолькові організації чи консорціуми, неформальні інформаційні мережі, які здійснюють обмін інформацією та співпрацюють в своїй галузі, також рухи по широкій підтримці організацій, до яких входять поряд з неурядовими організаціями тільки окремі фахівці та активісти.

Меценатство – опікування культурою за власної щедроти. Характеризується безпосередньою дією, тобто, не здійснюється, як правило, через посередницькі структури, котрі можуть гальмувати чи розсіювати його ефект.

Меценатство (patronage) – це благочинна допомога фізичних осіб на добровільній безповоротній основі.

Міжнародні міжурядові організації, найчастіше асоціюються із терміном Міжнародні організації — це організації двох або більше урядів, спрямовані на вирішення певних спільних питань чи організації проектів. Уряди діють від імені своєї держави і представляють її інтереси, притримуючися поваги її суверенітету. Часто називають і м.о, хоча останніми можуть називатися також і м.неуряд. організації такі як м. неприбуткові організації чи мультинаціональні корпорації. Вони є важливим суб’єктом в публічному міжнародному праві, починають діяти після підписання певного взаємного договору, ратифікованого державами-учасниками.

Місія (mission) – суть організації, сенс її існування, основні принципи та шляхи досягнення встановлених цілей.

Модель державної молодіжної політики Німеччини – передбачає при наявності потужної законодавчої бази помірне втручання держави в життя і справи молоді та надання державної допомоги тим молодим людям, кому вона вкрай необхідна, а також залучає широкий загал молоді до вирішення власних проблем.

Модель державної молодіжної політики США – визначає, що держава бере на себе обов’язки, причому обмежені, вживати заходів стосовно соціально незахищених і “неблагополучних” категорій молоді, але й у цьому випадку державою регулюються лише окремі аспекти соціального становища таких молодих людей.

Молодіжні громадські організації (в Україні) – об’єднання громадян віком від 14 до 35 років, метою яких є здійснення і захист своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших спільних інтересів.

Н

Насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини так і громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.

Намір – свідоме рішення людини, що виконує функцію спонукання і планування поведінки та діяльності людини.

Наслідування – форма поведінки, яка полягає у відтворенні – більш чи менш трансформованому – дій, ідеалів, рис характеру, манери творчості інших осіб; може бути як несвідомою, мимовільною, так і свідомою, цілеспрямованою.

О

Особистісна зрілість – узагальнена характеристика людини, здатної ефективно розв’язувати свої проблеми і створювати культурні і матеріальні цінності суспільства.

Особистісний підхід – послідовне ставлення до вихованця як до особистості, як до самосвідомого відповідального суб’єкта власного розвитку і як до суб’єкта виховної взаємодії.

Очікування соціальні – вимоги, які висуває один суб’єкт (індивід, група, суспільство тощо) до соціальної поведінки іншого суб’єкта.

Опортуністичні інфекції – інфекція або пухлина, що виникають здебільшого у людей зі слабкою імунною системою (наприклад, пневмоцистна пневмонія, саркома Коші тощо).

П

Патронаж - соціальна робота, спрямована на забезпечення соціальної опіки і допомоги соціально незахищеним верствам населення з метою подолання життєвих труднощів, збереження, підвищення їх соціального статусу.

Педагогічно занедбані діти – пререважно фізично і психічно здорові діти та підлітки, які стали важкими через неправильне виховання чи відсутність його протягом тривалого часу. Характерною особливістю таких дітей є прагнення задовольнити свої бажання, не рахуючись з вимогами оточуючих, колективу.

Правова поведінка – усвідомлена законослухняна діяльність людини у всіх сферах життя, звичка дотримуватися закону.

Психологічний захист – система регуляторних механізмів, що спрямовані на усунення або зведення до мінімуму негативних переживань, які травмують особистість, пов’язані із внутрішніми або зовнішніми конфліктами, станами тривоги і дискомфорту.

Поведінка адаптаційна - поведінка, яка пристосовує організм до умов зовнішнього та внутрішнього середовища.

Політика протидії епідемії ВІЛ/СНІДу – політика, спрямована на попередження, подолання та зменшення наслідків цієї епідемії.

Р

Реабілітація соціальна — комплекс державних та суспільних заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для соціальної інтеграції інваліда в суспільство, відновлення його соціального статусу та здатності до самостійної суспільної і родинно-побутової діяльності шляхом орієнтації у соціальному середовищі, соціально-побутової адаптації, різноманітних видів патронажу і соціального обслуговування.

Ранг соціальний - становище, яке посідає індивід в ієрархії тієї чи іншої соціальної системи й яке є формально визнаним та таким, що гарантує йому певні права та обов’язки.

Ресоціалізація – 1) відновлення в особистості якостей, необхідних для нормальної життєдіяльності в суспільстві; 2) засвоєння нових цінностей, ролей, навичок; 3) комплекс заходів (стосовно осіб девіантної поведінки), спрямований на відновлення соціального статусу особистості, втрачених чи несформованих соціальних навичок, переорієнтацію соціальних та референтних орієнтацій девіантів за рахунок включення їх в нові, позитивно орієнтовані відносини та види діяльності.

Роль соціальна – нормативний різновид поведінки індивіда, який посідає певну соціальну позицію і виконує відповідні функції.

Рік молоді в Україні — 2009 рік – оголошений «з метою підвищення ролі молоді в розбудові демократичного громадянського суспільства, створення належних умов для інтелектуального, культурного та фізичного розвитку молодих громадян» 3 липня 2008 р. Указом Президента України № 616/2008 «Про проведення у 2009 році в Україні Року молоді».

С

Сирота – як основне значення вживається для позначення дитини, що не досягнла повноліття і що росте без одного чи обох батьків (відповідно напів- або повний сирота). В переносному значенні ж так часто називають кожного, хто поніс важку втрату.

Симулякр – термін постмодерністської філософії, який означає зображення, копію того, що насправді не існує.Термін симулякр, яким раніше позначали просто копію, запровадив у філософію постмодернізму Жан Бодріяр. Бодріяр описує це явище, як «дійсність, яка приховує той факт, що її немає».Там, де Платон бачить дві стадії відображення: правдиве відображення й навмисно спотворене, Бодріяр бачить чотири: — просте відображення дійсності, — викривлення дійсності, — вдавана дійсність, — симулякр, який взагалі не має жодного відношення до дійсності.

Соціальний ліфт – умовне найменування сукупності факторів, котрі впливають на вертикальну соціальну мобільність.

Соціальна діагностика – встановлення ступеня (рівня) відповідності (невідповідності) фактичних параметрів соціальної ситуації (кількості ресурсів, якості об’єктів, переважних соціальних установок) соціальним сподіванням (еталонної моделі соціального об’єкту) з наступним комплексним дослідженням причин відхилень, що виникли.

Соціальна паспортизація – система дій з виявлення, фіксування й аналізу соціального стану певних соціальних груп суспільства за допомогою соціальних показників і даних / відомостей соціологічних і експертних опитувань.

Соціальна політика – комплекс заходів державного та недержавного характеру, спрямованих на виявлення, задоволення і узгодження потреб та інтересів громадян, соціальних груп, територіальних громад.

Соціальна проблема – ("проблема" від грецього problema – перепона, завдання, складність) – незадоволені повністю чи частково потреби та інтереси територіальної громади або її окремих складових, що сформульовані в загальному вигляді як певна соціальна задача що потребує вирішення. У спрощеному вигляді соціальна проблема може бути визначена як невідповідність того, що маємо, до того, що необхідно.

Соціальна програма – комплекс узгоджених заходів за цілями, строкам, ресурсами та виконавцями у масштабах визначеної території та галузі соціальної сфери, що спрямовані на вирішення комплексу соціальних проблем.

Соціальна ситуація – стан демографічної, економічної, ресурсної, екоогічної, громадсько-політичної, культурно-історичної та інших складових (соціальних об’єктів) соціальної сфери територіальної громади.

Соціальне житло – житло всіх форм власності (крім соціальних гуртожитків) із житлового фонду соціального призначення, що безоплатно надається громадянам України, які потребують соціального захисту, на підставі договору найму на певний строк;

Соціальний гуртожиток — соціальне житло, яке надається громадянам України на час їх перебування на соціальному квартирному обліку за умови, що таке житло є єдиним місцем їх проживання;

Соціальний квартирний облік – облік громадян України, які користуються правом на соціальне житло і перебувають у черзі на його отримання;

житловий фонд соціального призначення — сукупність соціального житла, що надається громадянам України, які відповідно до закону потребують соціального захисту;

Соціальний менеджмент — управління системою соціальної роботи, спрямоване на реалізацію її завдань та пошук оптимальних шляхів їх вирішення.

Соціальний моніторинг – періодичний збір, узагальнення та аналіз інформації про соціальний об’єкт для прийняття управлінських рішень на різноманітних рівнях соціального управління.

Соціальна робота – це практична допомога соціально незахищеним верствам населення, заснована на теоретичних знаннях.

Соціальна робота як фахова діяльність є взаємопов’язаною системою цінностей, теорії і практики, її місія полягає у наданні людям можливості якомога повніше розвивати власний потенціал, збагачувати своє життя та попереджувати виникнення дисфункцій. Це система теоретичних знань і заснована на них практика, яка має на меті забезпечення соціальної справедливості шляхом наснаження і підтримки найменш захищених верств суспільства та протидії факторам соціального виключення.

Соціально-виховна робота — цілеспрямована діяльність персоналу органів і установ виконання покарань та інших соціальних інституцій для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених.

Завдання

Соціально-виховна робота спрямована на: формування та закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.

Соціально-медичні послуги – консультації щодо запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, збереження, підтримка та охорона її здоров’я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія

Соціально-трудова адаптація – процес пристосування інвалідів до адекватного і оптимального виконання соціальних функцій, які пов’язані з трудовою діяльністю.

Соціальні послуги – комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Соціальні потреби – сукупність суспільно необхідних життєвих потреб та інтересів громадян, об’єднаних за територіальними, демографічними, професійними та іншими ознаками.

Соціальні служби — підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання, а також громадяни, що надають соціальні послуги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.

Соціальна мобільність — форма відтворювання соціальної структури суспільства.

Соціальна структура суспільства, її складові перебувають у постійному русі й розвитку. Відбувається постійна зміна статусу індивідів — переміщення з одних суспільних прошарків, груп до інших — соціальне переміщення; просування на позиції з вищими престижем, доходами і владою — соціальне просування; перехід на нижчі ієрархічні позиції — соціальна деградація. Зміна індивідом чи соціальною групою соціальної позиції, місця в соціальній структурі називається соціальною мобільністю. Цей термін був запроваджений П. Сорокіним на позначення явища переміщення індивіда в соціальному просторі.

Соціальний простір – поле соціальної діяльності, яке охоплює сукупність значимих соціальних груп, індивідів, об’єктів у тому чи тому їх взаємному розташуванні.

Соціальна мобільність може бути різних типів: горизонтальна й вертикальна, між різними поколіннями і в межах одного покоління. Горизонтальна мобільність означає переміщення людей на тому самому соціальному рівні, без зміни статусу або зі зміною на інший, еквівалентний попередньому статусу. Наприклад, учений професор займався науково-дослідною працею в НДІ, потім перейшов на викладацьку роботу до вузу на ту саму посаду професора. Вертикальна мобільність означає зміну статусу на вищий або навпаки, тобто рух угору—донизу в системі соціальних позицій. Наприклад, пересування з посади старшого викладача на посаду доцента. Мобільність поколінь — це зміна соціального стану чи статусу від одного покоління до другого (від батька до сина).

Існує так звана надумана мобільність, що означає зміни в статусі, за яких фактичних змін у престижі, доходах та інших соціальних ознаках не відбувається. Наприклад, нова назва професії, підрозділу, в якому працює індивід, тощо.

Самоактуалізація – прагнення людини до максимально повного вияву і розвитку своїх можливостей, до актуалізації особистісного потенціалу.

Самодопомога – здатність людини розв’язувати проблеми, використовуючи власні ресурси. Самоідентифікація – психологічне поняття, що означає наявність особистісного самовизначення й упевненості у психологічному, рольовому і соціальному середовищі.

Самоконтроль – усвідомлювана регуляція людиною власної поведінки та діяльність для забезпечення відповідності результатів поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам тощо.

Самооцінка - судження людини про наявність у неї певних якостей та властивостей у співвідношення їх з еталоном чи зразком.

Самореалізація – реалізація активності, яка задовольняє людину у значущих для неї сферах життєдіяльності і (або) взаємовідносин.

Самостійність – якість особистості, яка характеризується готовністю (здібністю, прагненням) особистості до пізнання нового, роботи на перетворення без сторонньої допомоги.

Соціалізація – процес освоєння ролей та очікуваної поведінки у стосунках з сім`єю та суспільством і розвитком задовільних зв`язків з іншими людьми" Виділяють три умовні групи завдань, які вирішуються людиною на різних етапах соціалізації: природно-культурні, соціально-культурні, соціально-психологічні. До природно-культурних завдань соціалізації людини відносяться досягнення певного рівня фізичного та сексуального розвитку, тобто: • людині потрібно досягнути певного рівня пізнання тілесного ідеалу, що притаманний тій культурі, в якій він живе; • засвоїти елементи етикету, символіки, пов`язаних з тілом та полорольовою поведінкою; • розвинути та реалізовувати фізичні та сексуальні задатки; • вести здоровий спосіб життя, адекватний статі та віку; • перебудовувати ставлення до життя, стиль життя відповідно з статевіковими та індивідуальними можливостями. Під соціально-культурними завданнями маються на увазі пізнавальні, моральні, ціннісні орієнтації індивіда. Від індивіда, згідно з його вікомими особливостями, чекають включення до певного рівня суспільної культури, оволодіння деякою сумою знань, умінь, навичок, певного рівня сформованості цінностей тощо. Соціально-психологічні завдання – це становлення самосвідомості особистості, її самовизначення в сьогоденному житті та на перспективу, самореалізація і самоутвердження, які на кожному віковому етапі мають специфічний зміст і засоби їх вирішення. Вирішення всіх цих завдань є об`єктивною необхідністю для розвитку кожної людини. Процес соціалізації має свої механізми, які впливають на його реалізацію. Перша група механізмів соціалізації – соціально-психологічні. До таких механізмів відносять: • імпринтинг – фіксування людиною на рецепторному та підсвідомому рівнях особливостей впливу життєво важливих об`єктів, з якими вона стикається; • наслідування – один з шляхів довільного, а частіше мимовільного засвоєння людиною соціального досвіду; • екзистенціальний натиск – оволодіння мовою та підсвідоме засвоєння норм соціальної поведінки; • ідентифікація – процес підсвідомого ототожнення людиною себе з іншою людиною, групою, "зразком"; • рефлексія – внутрішній світ, в якому людина розглядає, оцінює, приймає або відкидає цінності, які притаманні різним соціальним інститутам (суспільству, сім`ї, групі однолітків тощо). Другою групою механізмів соціалізації є соціально-педагогічні механізми, до яких відносяться: • інституційний – процес взаємодії людини з інститутами суспільства та різними організаціями; • традиційний – засвоєння людиною норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, що характерні для найближчого оточення; • стилізований – діє у межах певної субкультури; • міжособистісний – процес взаємодії людини з суб`єктивно значущими для нього особами.

Соціальна депривація – відсутність або недостатня наявність економічних та психологічних умов розвитку людини. Вони включають забезпеченість житлом, грошима, а також турботу близьких людей чи адекватну їй заміну.

Соціальний супровід – вид соціальної роботи, який спрямований на здійснення 1) соціальної опіки, 2) патронажу соціально незахищених верств населення з метою подолання життєвих труднощів, збереження та підвищення їх соціального статусу. Це тривалий процес, спрямований на здійснення системи комплексних заходів різними спеціалістами щодо соціальної реабілітації зазначених категорій. Статус соціальний – становище індивідів або групи в соціальному просторі стосовно інших індивідів і груп, яке визначається за соціально значущими для даної суспільної системи критеріями.

Сім’я – це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Юридичне визначення

Сім’я є первинним та основним осередком суспільства.

Сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім’ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Права члена сім’ї має одинока особа.

Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Соціальний контроль – контроль над соціальними групами здійснюваний за допомогою примусу. На противагу культурному контролю, соціальний контроль є зовнішньою формою впливу та пригнічення особистості, "об’єктивною" перепоною реалізації несублімованих інстинктів. Як правило, подібний вид зовнішнього контролю над індивідом втілюється суспільством в життя за допомогою позитивних та негативних санкцій.

Т

Толерантність – здатність індивіда сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань. Толерантність має свій діапазон, виходячи за який індивід втрачає можливість для нормального існування. Це також стосується і більших утворень; громада, нація, етнос, раса.

Трудова реабілітація – система заходів, розроблених з урахуванням схильностей, фізичних, розумових і психічних можливостей особи і спрямованих на оволодіння трудовими навичками забезпечення трудової діяльності та адаптацію у виробничих умовах, у тому числі шляхом створення спеціальних чи спеціально пристосованих робочих місць.

У

Уміння – засвоєний людиною спосіб виконання діяльності, що забезпечується сукупністю набутих знань та навичок.

Уразливі до ВІЛ групи – групи, що мають вищий, порівняно з іншими суспільними групами, ризик інфікування ВІЛ (споживачі ін’єкційних наркотиків, працівники комерційного сексу, чоловіки які мають секс з чоловіками тощо).

Ф

Фасилітація – метод соціальної роботи за допомогою якого встановлюють зв’язки між клієнтом і соціальними системами; процес підвищення інтелектуально-вольової компетентності клієнта. Фасилітація виявляється у створенні соціальних умов участі клієнта у швидкому та ефективному розв’язанні своїх проблем, а також діяльність з соціальної підтримки клієнтів, сімей та груп з метою набуття ними певної соціальної ролі та ролі умінь відстоювати свої соціальні права.

Формування особистості – стихійний або цілеспрямований вплив на особистість, який призводить до засвоєння нею соціального досвіду.

Фрустрація – психічний стан переживання невдачі, що викликається об’єктивно непоборними (або суб’єктивно так сприйнятними) труднощами, які виникають на шляху до досягнення бажаної мети.

Х

Характер – порівняно стійка і типова система ставлень людини до дійсності, яка проявляється у звичних для людини до дійсності: ставлення до суспільства, до праці, до власності, до світу речей та природи, до інших людей, до себе.

Ц

Цíнність– цінністю вважається будь-яке матеріальне або ідеальне явище, яке має значення для людини чи суспільства, заради якого вона діє, витрачає сили, заради якого вона живе.

Ціннісні орієнтації – вибіркова, відносно стійка система спрямованості інтересів і потреб особистості, націлена на певний аспект соціальних цінностей.

Ш

Шлях життєвий – індивідуальна історія особистості, яка відбувається в ході її онтогенетичного розвитку і визначається мірою співвідношення об’єктивних обставин і суб’єктивної активності особистості в структурі її самореалізації впродовж свого життєвого віку.

Я

Якісні соціальні показники – (соціальні індикатори) – якісні характеристики окремих властивостей соціального об’єкта, що порівнюються за ступенем їхнього виявлення.

Довідка:при формуванні  "Енциклопедія сім’ї та молоді" використано матеріали книг: Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників/ За заг. Ред. А. Й. Капської, І. М. Пінчук, С. В. Толстоухової. – К., 2000. – 260 с.; Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. – К.: ДЦССМ, 2002. – 536 с.// Соціальна робота. Книга 4.